Володимир Осипович Богомолов. Момент істини. У серпні сорок четвертого
Як би погано не йшлося, ніколи не подавай виду. Особливо стороннім. Тримайся бадьоро-весело. Тобі вовком вити хочеться, а ти: ля-ля, ля-ля - мовляв, життя прекрасне і дивовижне!
Як би погано не йшлося, ніколи не подавай виду. Особливо стороннім. Тримайся бадьоро-весело. Тобі вовком вити хочеться, а ти: ля-ля, ля-ля - мовляв, життя прекрасне і дивовижне!
Я вірив у вас, як у бога. Але бог – це глиняний ідол, якого можна розбити молотком, а ви брехали мені все життя.
Важко розуміти, що поряд лише ілюзія близьких людей.
Коли я відчуваю, що люди випробовують якусь провину переді мною, для мене це так болісно, що мені хочеться швидше звільнити їх від докорів сумління, щоб ніщо не бентежило їх побачивши мене. Бо тоді я сам почуваюся винним у їхній вині.
І знову я їду в напівпорожньому трамваї, але вже без думок про тебе, в голові крутиться лише одне:«Візьми найгостріший ніж, який є в тебе вдома, і встроми його в свою мертву душу»
Сьогодні був не дуже хороший, точніше, дуже хріновий день!
- Володарка Лоріена! Галадріель! - Замріяно вигукнув Сем. - Вам неодмінно треба побачити її, добродію! Я звичайнісінький хобіт, за ремеслом садівник, у віршах дуб дубом і складати не вмію – так, кумедне щось іноді, а щоб справжні вірші – цього нема. А тому я не можу вам передати, яка вона.
Любити, бути коханим - обидва стани мають для мене величезне значення. Бути тільки коханим колись набридає, і тому, щоб любити, приходить межа. Не можна відмовлятися від жодного, ні від іншого. І те, й інше — найголовніші складові нашого життя. Нехай в окремий період вони не збігаються, наздоганяють один одного, обганяють, міняються місцями.