- Твої пагорби.
- А що з ними?
- Заінтригували!
- Правда? А мені здається, вони маленькі.
— Але все ж таки пагорби!

- Суцільна хімія. Ти читав етикетку?
- Ні. Я прочитав«пиріг», а решту просто«бла-бла-бла».

Не можуть люди завжди бути живими,
Але щасливий той, чиє пам'ятатимуть ім'я.

Цілодобово бачити власну фізіономію, ніби вдруковану в стіну, і хоч-не-хоч стежити за всіма її утисками — заняття не надто приємне.

Два тижні, ось і все, що ми мали. Два тижні, щоб закохатися в тебе по вуха. А тепер ми розлучаємося на рік, але що нам рік розлуки, якщо ми мали ці два тижні.

- Мені шкода, що я зробила тебе нещасним.
- Не варто шкодувати про це. Краще пам'ятай, що ти подарувала мені стільки щастя. Ось чого боляче. Стільки щастя...

Хто нині не гнеться,
Ні до чого не доб'ється.

Сім годин над океаном здалися мені вічністю. Занадто мало цікавого у просторі як такому.

Коли я говорю про себе, і коли він говорить про мене, ми всі говоримо про мене.

Перша фраза найвірніша.