Народжуємось ніким. Живемо нікчемами. А вмираємо великими.

Людина часто усвідомлює, що вона щаслива заднім числом.

Коли закінчується надія, вже не губиш від страху голову.

Я не запам'ятовую образи. Я запам'ятовую кривдників.

Перенесемося того дня, коли ми будемо мертвими, і все, що здається нам важливим зараз, втратить всякий сенс.

Деяким чоловікам вік йде лише на користь. Вони стають спокійнішими і мудрішими. А старіють вони повільніше за жінок, от і виходять такі союзи.

Ми з ним зовсім різні люди, і в нас тільки тому збереглися добрі стосунки, що взагалі жодних стосунків не було.

Девабад – це смертельний капкан. Він розбещує і губить кожного, хто намагається це виправити.

Людина є ціль у собі. І він є єдиною метою. Якщо він і хоче бути кимось, то в цьому житті.

Отже, філософ, як його розуміє Делез, ніколи не існує - він стає "собою" через постійне і постійно мінливе ставлення з "іншим"