Через тиждень після приїзду у мене забрали паспорт, гроші та мобільний телефон кудись у сейф. Традиція дивна, але так роблять у всіх наших монастирях.

У задніх рядах натовпу самотній голос заспівав пісню, яка дозволила б Полу Макартні, якби він був її автором, купити весь світ.

Жарти про смерть – мій спосіб адаптуватись до світу.

Ні в чому люди так часто не помиляються, як в оцінці власних уподобань.

— Своїм бабам по дупі плескати будете! Не відчувайте моє терпіння. Ідіть і перемагайте.

Людина визначається не тим, на що вона здатна, а тим на що вона не піде ніколи.

Ти – моє дихання,
Ранок мій ти ранній.

Ти — і сонце пекуче,

І дощі.

Всю себе змучу,

Стану я найкращою.

З такої нагоди

Ти почекай.

Такі вже люди. Чим сильніше вони бояться, тим дурніші стають. Страх зменшує мозок.

Я завжди граю чесно, коли усі козирі у мене на руках.

Світ у будь—якому стає віртуальним, реальності більше немає. Тільки симулякри, чувак.