Кажуть, тиша — золото, але мовчання лиходія — криниця гріхів.

В інших на світі
Надій і цілей мільйон,
В одного багатство є в предметі,
Інший у науки занурений;
Той домагається чинів, хрестів чи слави,
Той любить суспільство, забави.

Коли у тебе велике горе, дрібних неприємностей уже не помічаєш.

Добрий вечір, Лондон. По—перше, вибачте за вторгнення на телевізійний канал. Я, серед багатьох з вас, розумію, як зручна повсякденна рутина, як безпечно добре знайома одноманітність, як покійна повторюваність. Я насолоджуюся цим, як будь—яка людина. Але певні події минулого, зазвичай пов'язані з чиєюсь смертю або завершенням жорстокої, кровопролитної боротьби, залишаються в пам'яті людей, і ті відзначають їх святами, і я подумав, що ми можемо відзначити 5 листопада — дату, нині, на жаль, забуту. Давайте відвернемося від повсякденного життя і трохи поговоримо. Знайдуться, звичайно, ті, хто не бажає нашого спілкування. Я вважаю, що зараз вже віддаються накази по телефону, і люди зі зброєю незабаром вирушать виконувати їх. А істина проста — з нашою країною твориться щось негаразд, щось жахливе.
 Жорстокість та несправедливість, нетерпимість та пригнічення. У країні, де колись була свобода інакомислення, де людина могла говорити те, що думає, тепер панує цензура і тотальний нагляд, що примушують до підпорядкування і нав'язують неопір. Як це сталося? З чиєї вини? Безумовно, одні причетні до цього більше, ніж інші, і з них свого часу запитає, але все ж таки, визнаємо правду — якщо ви хочете побачити винуватця, досить просто подивитися в дзеркало. Я розумію, чому ви так вчинили, я знаю, вам було страшно. Хто б не злякався війни, терору, хвороб. Тисячі лих ніби змовилися збити вас зі справжнього шляху і позбавити здорового глузду, страх здолав вас, і в паніці ви кинулися до нинішнього верховного канцлера Адама Сатлера. Він обіцяв вам порядок, обіцяв мир і натомість зажадав лише вашої мовчазної, покірної згоди. Вчора ввечері я перервав мовчання, вчора я знищив Олд Бейлі, щоб нагадати нашій країні про те, що вона забула. Більше чотирьохсот років тому справжній громадянин намірився назавжди сфотографувати 5—го листопада в нашій пам'яті. Він сподівався напам'ятати світу, що чесність, справедливість і свобода — це не просто слова. Це життєві принципи. Отже, якщо ви нічого не помічаєте, якщо злочини нинішньої влади для вас неочевидні, можете проігнорувати дату 5 листопада, але якщо ви бачите те, що бачу я, відчуваєте те, що відчуваю я, якщо вам дорого те, що дорого мені, тоді я пропоную приєднатися до мене. Рівно через рік, біля входу до парламенту, і тоді всі разомми влаштуємо таке 5 листопада, яке вже ніколи не забудеться.

— Ти спливаєш кров'ю, Дін.
— Де батько?
— Він тут, він тут.
— Займися їм.
— Дін...
— Займися їм!

Здорово міркувати про чисту логіку, про Всесвіт, який керується розумними законами та гармонією чисел, але простий і незаперечний факт полягає в тому, що Диск переміщається в просторі на спині гігантської черепахи, і що місцеві боги мають погану звичку ходити по домівках атеїстів і бити скло.

Бог — гуморист: якщо не вірите — подивіться на себе в дзеркало.

— Ти нізащо не вгадаєш: я з Бо. Пам'ятаєш його?
— Звичайно. Така здоровенна фізіономія.

— Ти маєш реагувати, коли інші люди плачуть!
— Я відреагувала: закотила очі.

Ротом можна робити так багато чудових речей, навіщо витрачати його на розмови?