Таке відчуття, ніби мене пов'язали, і водночас інше відчуття, ніби, якби мене розв'язали, було б ще гірше.

— А що такого, якщо я гляну хоч одним оком на те, що поки що не дороблено?
— Ні … Знаю, це звучить безглуздо, тільки я не люблю, коли дивляться мої роботи, доки вони не закінчені. Вистачає однієї схвальної посмішки — і ти залишаєш усе як є, хоч можна було б дещо виправити. А буває, один несхвальний погляд кидає тебе надовго в депресію.

Ти чи мисливець, чи дичина. Або дієш, або втомлено плетешся ззаду.

Мені все більше здається, що часу немає. Все на світі існує позачасово... Я думаю, час дано нам з милосердя Божого, щоб ми не заплуталися, бо не може свідомість людини впустити всі події одночасно. Ми замкнені в часі через нашу слабкість.

- Страшної бідності нічого немає.
- Є, Лідія: порок.
- Порок! Що таке порок? Боятися пороку, коли всі порочні, і безглуздо, і необачно. Найбільша вада є бідність. Ні, ні! Це буде перший мій жіночий подвиг. Я досі була скромно кокетлива, тепер я випробуватиму себе, наскільки я можу обійтися без сорому.
— Ах, перестань, Лідію! Жахливо! Жахливо!
— Ви стара, вам бідність не страшна, я молода і хочу жити. Для мене життя там, де блиск, раболюбство чоловіків і божевільна розкіш.

Я колись думав, що сховатися легко. Відійти від того, що відбувається, схрестити руки на грудях, поміняти номер мобільного, заходити в Інтернет невидимкою. Помилявся.

— Зате ти потрапиш до раю!
— Я не хочу в рай, я хочу в банк, щоб перевести в готівку чек!

Кожній казці потрібен старий добрий лиходій. (Не буває казок, де немає старого доброго лиходія.)

— Він пропонує, щоб ви відвели війська, а натомість він дарує вам титул, маєток і скриню із золотом, яку я особисто вручу вам.
— Титул, маєток, ще й золото, щоб я став Юдою?
— Так завжди робився світ.
— Так завжди робилися раби.

Вона була життєрадісна, як Вінні-Пух, що слопав чужий мед, сумна, як Ослик Іа, що втратив хвіст, і безглузда, як Паць, що знищила повітряну кульку.