Ставати мудрішим – боляче.

Війни ведуть із двох причин. Одна з них – влада, інша – гроші.

Коли я закохаюся в когось з першого погляду, я знаю, що це справжнє кохання.

Справжнє кохання — коли не можеш жити без когось, коли ти швидше помреш, ніж розлучишся. Все навколо гасне і важлива тільки людина перед тобою.

Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не в кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, яким ніщо не цікаве, окрім цифр.

Я знаю, що смерть сама по собі ніяк не пов'язана із позажиттєвою областю, бо двері є лише вихід з дому, а не частина його околиці, якою є дерево чи пагорб. Вийти якось треба, але я відмовляюся бачити в дверях більше, ніж дірку.

Наука лише починає розглядати людину як комплексну екосистему. Дослідження в цій галузі поки що на рівні початкової школи, тому найчастіше питань є більше, ніж відповідей.

У тиші вони спіткали ще один ступінь близькості — спілкування без допомоги слів.

Маркіз де Ранрой, мій батько, завжди вчив мене, що доблесть дається нам не від народження. Все залежить від того, що ми зробили в житті.

Цікаво, які грандіозні перепони стоять на шляху до близькості між людьми і як вони розсипаються від одного найлегшого дотику. Достатньо взяти іншу людину за руку певним чином, навіть просто певним чином зазирнути їй у вічі, і світ навколо вас навіки перетвориться.