Джордж Карлін
Я відчуваю, що маю право робити все, що мені заманеться. Але якщо я зроблю те, що вам не подобається, я думаю, у вас є право вбити мене. Де ти знайдеш чеснішу угоду, ніж ця?
Я відчуваю, що маю право робити все, що мені заманеться. Але якщо я зроблю те, що вам не подобається, я думаю, у вас є право вбити мене. Де ти знайдеш чеснішу угоду, ніж ця?
— Я ніколи й нічого у своєму житті не хотів. Дуже. Ну ось Слава, наприклад, він хоче жінок. Різні. Багато. Завжди. І він їх досягає. А я ніколи нічого так не хотів, як він жінок.
- Ну... так ніхто нічого не хоче!
- Фібі, не хочеш допомогти нам?
— Я б з радістю, от тільки небажання.
===================================
— Фібі, ти б не хотіла допомогти нам?
— Я хотіла б, але я не хочу.
Добро має бути — з кулаками, якщо він не має іншої сучасної зброї.
— А я колись виросту, мабуть, стану клоуном, — сказав Ділл.
Ми з Джимом від подиву стали як укопані.
- Так, клоуном, - сказав він. — Нічого в мене з людьми не виходить, я тільки й вмію, що сміятися з них, от я й піду в цирк і сміятимуся до упаду.
- Ти все переплутав, Ділле, - сказав Джім. — Самі клоуни сумні, а ось з них всі сміються.
— Ну й нехай, а я буду іншим клоуном. Стоятиму посеред арени і сміятися всім в обличчя.
Рано чи пізно настає момент, коли ваші шляхи розходяться. Кожен вибирає свою дорогу, думаючи, що колись вони знову зійдуться. Але згодом вони стають все далі. Спочатку ти вважаєш це нормальним:«Ви ж створені один для одного ; адже рано чи пізно все повернеться». Проте цього не відбувається. Натомість настає зима. І ти раптом розумієш, що все кінчено. Раз і назавжди. І в цей момент, ти розумієш, що деякі речі трапляються лише раз у житті. І не важливо, як сильно ти намагатимешся відчути це знову. Ти більше ніколи не піднімешся на три метри над небом.
Не для того на світі ми живемо,
Щоб смерть застала нас у блаженній лінощі!
Ніколи не вір монашці, ніколи не вір медсестрі і ніколи не вір кішці.
Моя власна творчість здається мені великим нещастям.