- Все добре, - прошепотів Персі. - Ми разом.
Він не сказав: "З тобою все гаразд" або "Ми живі". Вони подолали стільки перепон за останній рік, що він надав головне: вони разом. Чути від нього ці слова було для Аннабета щастям.
— Якщо ти боїшся втратити своє«довго і щасливо», це означає, що ти його знайшов. Що це?
- Хіба ти не знаєш, Еммо? Це ти.
Нема нічого неможливого. Ні для тебе, ні для мене, взагалі ні для кого. Важко багато, та що там, майже все у житті важко. Але "неможливо" - це безглузде слово. Небезпечна, хибна ідея. Даремно ти в неї так вчепився.
Він знову взявся за свої жарти, а Емма заморозила на обличчі посмішку. Його вбило б, якби вона зізналася, що за весь час їхнього знайомства йому вдалося розсмішити її, ну, можливо, двічі, причому один із двох разів це було, коли він упав зі сходів у підвалі.
Існує лише два види справедливих воєн: коли люди борються, щоб відбити напад ворога, або коли йдуть на допомогу союзникові, який перебуває в небезпеці.
Маріє, нічого не кажучи, просто подивилася мені в очі. Так заглядають у будинок, притиснувши обличчя до скла.
Читайте перш за все найкращі книги, а то ви й зовсім не встигнете їх прочитати.
Все це неправда, – подумав я. – Усього цього не існує. Адже так само не може бути. Тут просто сцена, на якій розігрують жартівливу п'єску про смерть. Адже коли помирають по-справжньому, то це дуже серйозно». Мені хотілося підійти до цих молодих людей, поплескати по плечу і сказати:«Чи не так, тут тільки салонна смерть і ви тільки веселі любителі гри в помирання? А потім ви знову встанете і розкланятиметеся. Адже не можна ж помирати ось так, з не дуже високою температурою та уривчастим диханням, адже для цього потрібні постріли та рани. Адже я знаю це…
Людину не можна перемогти доти, доки вона сама не визнає свою поразку.