«Живи поруч зі мною, якби я, помри поруч зі мною», — на перший погляд так привабливо, але насправді смертельно нудно. Найгірше — безнадійно!

О, Беатриче, знову щасливий я,

Живу я в передчутті побачення,

Хочу губами пити твоє дихання,

О Беатриче, любов моя!

Нічого спільного з одинадцятьма хвилинами.

– Що?

— Я люблю тебе.

— І я люблю тебе.

— Вибач. Сама не знаю, що говорю.

— І я не знаю.

Визнавшись у своїй слабкості, людина стає сильнішою.

Якщо любиш когось краще не зволікати з цим і зізнатися у цьому, бо потім може бути вже пізно.

І що тут приховувати чи мовчати, я люблю його, це ясно. Кохаю, кохаю... Це камінь на моїй шиї, я йду з ним на дно, але я люблю цей камінь і жити без нього не можу.

Чи в тому була твоя мимовільна вина,
Що видали тебе збентежених очей зізнання,
Що мені довірила ти честь без вагання,
І у стійкості своїй була переконана?

3 слова, 10 букв - не кажи їх, коли ніхто не хоче їх почути.

А тобі не здається, що публічне освідчення в коханні неприємне? Якби я була нареченою, мені хотілося б, щоб слова любові призначалися тільки для моїх вух.

Найяскравіші промови милого серцю людини завдають нам більше хвилювання, ніж відкриті зізнання того, хто нам не подобається.