Думаю, отже, існую.

Між незліченною кількістю думок і мрій, які без всякого сліду проходять в умі та уяві, є такі, що залишають у них глибоку чутливу борозну; так що часто, не пам'ятаючи вже сутності думки, пам'ятаєш, що було щось хороше в голові, відчуваєш слід думки і намагаєшся знову відтворити її.

Потрібно зібратися з думками, але, боюся, жодна думка на збори не прийде.

Те, що ми є сьогодні, це наслідок наших вчорашніх думок, а сьогоднішні думки створюють завтрашнє життя. Життя – це породження нашого розуму.

Біль іноді йде, але думки залишаються.

Надмірна глибина лише плутає та затуманює думку.

Твої думки стають твоїм життям. (Наше життя - це наші думки.)

Єдине, чим ви можете повністю керувати, це ваші думки. Користуйтеся ними правильно.

Висловлена ​​вголос думка відразу ж і остаточно втрачає значення ; записана, вона  теж завжди його втрачає, зате іноді набуває нового сенсу.

Між нами, чому люди не думають? Вас це не дратує? Чому б їм просто не подумати?