Просто є такі люди, вони... вони надто багато думають про те світло і тому ніяк не навчаться жити на цьому...

Люди – канатоходці. Вони йдуть канатом і щомиті загрожують зірватися. Канат - їхній внутрішній стрижень. І коли вони зриваються, політ буває не завжди коротким, але завжди болючим.

У житті кожна хвилина таїть у собі диво та вічну юність.

Минуле померло, майбутнє не настало. Ти ж ідеш по вузькому гребеню сьогодення між прірвою минулого і прийдешнього, хилившись то в один бік, то в інший. Лезо бритви в порівнянні з цим гребенем видалося б широким проспектом. Це і є життя.

Життя будь -якої людини - дзеркальне відображення її уявлень про неї.

Тамріко, умій бути щасливою від того, що маєш, замість страждати від відсутності того, що в твоєму житті ще не сталося.

Очікування дива нікуди не зникає – зникає надія на те, що станеться диво. Іде віра в його можливість. Виникає образа на диво, заперечення його можливості. І здатність його помічати.

Ну і зрештою, чи варто було?... Господи Боже... Як непоправно пройшло моє життя. Я навіки залишився в останньому дні літа, мене забули на вулиці, і ніхто не відчинить мені двері. Повірте, свою частку горя я отримав з лишком. Більшість людей будують плани, а життя просто минає. За свій вік  я розкидав частинки мого серця по всьому світу, а того, що залишилося, ледве вистачає, щоб жити. Але я намагаюся посміхатися. Я знаю, що мої бажання набагато перевершували мої можливості. Мене більше не чекають ні білі коні, ні гарні жінки.

Бог не дарма вигадав фантазії. Без них життя втратило б усю чарівність і її заїв би побут.

Ті, хто споглядає на екрані квапливе життя нашого століття, хто танцює під гавкіт грамофона і негритянський барабан, ті, хто все ще живе у владі пристрастей, ті не знають, що єдине благо — це свіже повітря, якого прагне серце, бідне загнане серце Бо йому повертає рівновагу це повітря, насичене озоном.