Життя творить порядок, але порядок не творить життя.

То в повітрі щось таке гасає, то вам нездужає, то тисне втома. Батько знову напився. Дружина до вас охолола. Завжди знайдеться якесь виправдання, щоби не жити власним життям.

У наш діловий вік  треба вміти бути романтиком.

Кожен живе як хоче, і розплачується за це сам.

Життя прекрасне і в гірші, і в кращі години його, і завжди було прекрасне.

Життя минає і його не повернеш, але саме з цієї причини я й працюю не шкодуючи сил: можливість попрацювати теж не завжди повторюється. У випадку зі мною — і поготів: адже сильніший, ніж зазвичай, напад може назавжди знищити мене як художника.

Життя схоже на полуденний сон - недовгий, різнобарвний, спекотний. Вона  звучить сміхом наших дітей, вона  виливається сльозами за нашими померлими рідними. Вона  пахне океаном, пустельним вітром, кукурудзяними коржами, м'ятним чаєм — усім, що нам не дано забрати.

Навіщо ж жити, якщо не дозволяти життю змінювати нас?!

Життя та Смерть. Смерть та Життя. Під вашою шкірою сонячне світло. За вашими очима — цвинтар. Ніч.

Просто спробуйте по-справжньому захоплюватися і радіти: подивитися очима туриста на своє власне місто, знайти новий маршрут, яким можна діставатися до звичних місць, або ще якесь просте задоволення. Не так уже й складно...