Диханням на мене повий,
Щоб я могла дихати... і жити,
До своїх грудей притиснувши, зігрій
І сили дай мій сон впустити.
І в ніжних зітханнях вітру
З тобою зіллємося ми,
Танцюючи між надгробків,
У світ виходячи з пітьми.
Живі не зможуть
Дізнатися просту відповідь.
Тільки Той,
Хто життя дає,
Чий видих серце береже від бід.
І в ніжних зітханнях вітру,
З тобою зіллємося ми,
Танцюючи між надгробків,
У світ виходячи з пітьми.
Адже тільки тому, хто хоч раз послизнувся і впав, відомі мінливості шляху.
Він довго сидів у задумі, упершись ліктями в коліна і поклавши підборіддя на руки. Йому здавалося, що життя в кращому разі — марнота і страждання, і він був готовий заздрити Джиммі Годжесу, який нещодавно помер.«Як добре, — думав він, — лежати в могилі, спати і бачити різні сни, на віки віків, і нехай вітер шепоче про щось у гілках, нехай пестить траву і квіти на могилі, а тебе ніщо не турбує, і ти ні про що не журишся, ніколи, на віки вічні". Ах, якби у нього були хороші позначки у недільній школі, він, мабуть, був би радий померти і покінчити з ганебним життям… А ця дівчинка… ну, що він їй зробив? Нічого. Він бажав їй добра. А вона прогнала його, як собаку, — як собаку. Колись вона пошкодує про це, але, можливо, буде пізно. Ах, якби він міг померти не назавжди, а на якийсь час!
Суть будь -якого життя саме в такій пісні, щоб заспівати його від душі.
Люди прагнуть чогось, борються — кінець один: мітив потрапити до палацу, а потонув у стічній канаві.
У цьому житті все взаємно, щодо, а головне – тимчасово.
Хлопці та дівчата так сумно проводять час один з одним. Бажаючи видати себе за людей досвідчених, вони відразу ж, навіть не поговоривши для пристойності, віддаються у владу сексу. А говорити треба не слова спокуси — потрібна проста, відверта розмова про душу, адже життя священне й дорогокожне її мить.
Особу мою виліпили літаючі ліжка, гогочливі відьми та заливисті пташки. У поєднанні з жахливою кінохронікою Голокосту, яку демонстрували у нас у храмі, а також — розповідями про кущі, що горять, співають горлиці і моря, що розступаються: чарівні історії міцно надрукувалися в мені своєю втішною силою. Я росла дівчинкою несміливою, найповніше щастя переживала лише в книгах: їхній відкритий світ манив мене і приймав до себе.
У житті завжди безліч причин, щоб не робити чогось: не боротися, не ризикувати, підібгати лапки і скиснути, коли потрібно боротися і досягати. Завжди вперед! Розчарування від незробленого – найбільше розчарування.