Іноді людина роками існує без руху, як нежива, а потім ніби ціле життя втискається в одну годину.

Дух свята зберігся у серцях людей, але зник із пісень.

Покарання можна відстрочити... але уникнути його не можна.

У 30-ті роки наше кіно було найкращим у світі. Досить згадати найкращий фільм усіх часів та народів«Броненосець Потьомкін». У кіноіндустрії були задіяні найкращі творчі сили країни. Після Великої Вітчизняної війни "на сцену" вийшли нові режисери - солдати-переможці. На основі їхніх особистих переживань було створено багато чудових картин. Вони знімали те, що бачили та пережили самі.
Оскільки кіно у нас справа сімейна, то на зміну солдатам-переможцям прийшли їхні сини. За плечима синів не було нічого, крім ВДІКу, і рівень кіно помітно впав. Коли ж дітей змінили онуки, то ми побачили... те, що бачимо зараз.
Наркотики, пиятики, гомосексуалізм, тобто що вони знають і люблять.

Так легко бути добрим.

Якщо наблизитися до пораненої тварини, вона поведеться непередбачувано. Люди з емоційними ранами роблять так само.

Я швидко зрозумів: перш ніж ділити пиріг, його потрібно спекти.

Я так вважаю: докази чекають свого часу, — сказав він. — Коли захочуть, то й виявляться.

Тільки нещасний знає, що таке щастя. Щасливець відчуває радість життя не більше, ніж манекен: він лише демонструє цю радість, але вона йому не дана. Світло не світить, коли світло. Він світить у пітьмі. Вип'ємо за пітьму! Хто хоч раз потрапив у грозу, тому нема чого пояснювати, що таке електрика. Будь проклята гроза! Хай буде благословенна та мала дещиця життя, що ми маємо! І оскільки ми любимо її, то не будемо закладати її під відсотки! Живи відчайдушно! Пийте, хлопці! Є зірки, які розпалися десять тисяч світлових років тому, але вони світять і досі! Пийте, доки єчас! Хай живе нещастя! Хай живе пітьма!

—... помста, якщо вона  справедлива, це людське почуття, якщо жертва не має  права покарати ката, то, значить, і справедливості немає.
— І людяності теж...