Сьогоднішні друзі – завтрашні вороги.

Немає нічого потрібнішого за непотрібне.

Ось як суспільство панує над свідомістю людини. Воно змушує людину почуватися винною навіть тоді, коли начебто й немає  підстав для цього...

Вони стирчали на перехрестях, товпилися під ліхтарями, незграбні, прокурені, залишаючи на тротуарах розсипи плювків, недопалків і папірців від цукерок. Нервові та навмисне меланхолійні. Спраглих, щохвилини озираються, сутулуваті. Вони жахливо не хотіли бути схожими на решту світу і в той же час старанно наслідували один одного і двох-трьох кіногероїв.

... люди, обігнавши у розвитку інтелекту всіх інших мешканців планети, стали надто самозадоволеними та пихатими.

Всі ці картини нижчі за рівень людської гідності. Нам здається, що це принизливе заняття для людини – дивитись такі картини. Вони розраховані на пташині мізки, на тяжкодумність великого рогатого людства, на верблюжу невибагливість. Верблюд може тиждень обходитися без води, відомий сорт американських глядачів може двадцять років поспіль дивитися безглузді картини.

Виявляється, це дуже хвилююче – показувати комусь свій витвір і чекати на відгук.

Виправдовують своє невігластво немистецтвом вчителів тільки ті, які самі з себе нічого не вміють робити і все чекають, щоб їх тягли за вуха туди, куди вони самі повинні йти.

Серед добрих – я добрий. Серед звірів – я звір.

Не можна сильніше вшанувати людину, з якою не був знайомий, ніж оплакав її.