- Марино, можна сказати, я загинув.
- Ти загинув? В якому сенсі?
- Мені сподобалася стороння жінка.
- Жінка? Що означає сподобалася?
— Значить, вона  мені сподобалася як ну... жінка. Розумієш?
- Послухай, я хвилююся, у мене відповідальна робота, у мене тридцять другий шлюб за рахунком, я тридцять другий раз хвилююся, а ти приходиш і, вибач мені, якісь вульгарності говориш! Борисе, візьми себе в руки, це хвилинна слабкість.
- Яка хвилинна? Це березень, квітень, травень. Це тримісячна слабкість!
— Стривай... А ти що з нею...? Ну... ти з нею...?
- Що ти маєш на увазі?
- Так?
— Не розумію, що так?
— Ну, ти з нею... Ти з нею був?
— Як можна так!... Марино, не треба так брутально... незручно... Звичайно, був.
— Тихіше... Яка гидота!

Зробленого не повернеш. Ну а далі будь, що буде.

Я смішний. Але хіба можна стратити людину за те, що вона смішна?

Чоловіки... Вони чомусь впевнені, що потребувати жінки — слабкість. Я не про те, щоб спати з жінкою, а про те, коли жінка по-справжньому потрібна.

Ми самі створюємо майбутнє, називаючи його потім долею. Найпростіший спосіб вибрати свій шлях – сказати, що це доля. Але врешті-решт ми всі живемо з нашими рішеннями. Не важливо, хто стоїть у нас за спиною.

Вбивати намальовану погань цікаво, поки не зустрів її на власні очі.

Щоправда вище сонця, вище неба, вище бога: бо як і бог починався б з правди – він – не бог, і небо – трясовина, і сонце – мідна посуд.

На диво, на що здатні люди, якщо стоїть питання про виживання! Якщо натиснути, вони зроблять усе, що завгодно - перетнуть будь-яку межу.

Розум самовідновлюється, займається лікуванням душі та лікуванням тіла. Хтось каже: нас лікує час. Ні, все не так — нас лікують усамітнення, сила волі та вміння аналізувати життєві події. Ми зцілюємо себе.

Будьте ви прокляті! Він звалиться, і я ще доживу до цього дня! Ви відібрали в мене мою справу, моїх підручних, всі відібрали, щоб вам провалитися в пекло!