Ти казав, що в тебе практично немає ворогів, яких ти міг би щиро ненавидіти? Так ось, починай збирати колекцію! Чим більше в тебе буде ворогів, на зло яким ти готовий жити, тим сильніше ти ставатимеш і тим більше з'явиться у тебе стимулів долати будь-які перепони на шляху до перемоги. Копи ворогів. Копи силу. І ти переможеш!
Так влаштовано життя. Я лише виконую службовий обов'язок. Ми славимося об'єктивністю, її від нас і чекають. Ми консультанти з управління, а не Армія порятунку. Йдучи на роботу, ми залишаємо серця вдома.
Не знаю, чому люди із захопленням вислуховують історії про те, як інші люди скочуються на дно. Думаю, частково це щось на зразок:« Слава Богу, що це трапилося не зі мною».
Ненависть сама собою потужна сила, а ненависть, приправлена почуттям обов'язку, може гори звернути
Навіть найпрекрасніша річ не цінніша за людську душу.
Чи може той, хто втілює морок, пробачити тому, хто сповнений блиску?
Щоб бути щасливою, людині потрібна впевненість у завтрашньому дні, а щоб бути закоханою, потрібна якраз невпевненість. Щастя ґрунтується на спокої, тоді як любові потрібні сумніви та тривоги.
Хто раз любив, вже не покохає знову.
Чи можна назвати прогресом науки таку ситуацію, коли спеціалізація дробить будь-яку діяльність — пізнавальну, творчу, інтелектуальну, творчу, тож у будь-якій спеціальності кожен дедалі глибше орає свою дедалі меншу ділянку? Якщо машини роблять розрахунки швидше та краще, ніж жива істота, навіщо йому рахувати? Якщо системи фотосинтезу створюють їжу більш різноманітну та здорову, ніж хлібороби, пекарі, кухарі, кондитери, навіщо обробляти поля та займатися помелом борошна чи хлібопеченням? Чому ж цивілізація при такому соціалізмі не розсилає на всі боки неба рецепти власної досконалості та комфортності? Але навіщо їй це, власне, робити, коли вона взагалі вже не існує як спільнота ненаситних шлунків та умів.