— Але ж людина розвивається сама. Батьки можуть лише закласти фундамент.
- Саме так. Розвиватися здатний будь-хто, у кого є хоч якийсь допитливий розум. А ось мотивація, енергія, сміливість - це або є, або ні. І тим, кому батьки це дали, я вважаю, пощастило. Пізнання - це ж величезне задоволення.

Мене вважають злою людиною, я знаю, — і нехай! Я нікого не хочу знати, крім тих, кого люблю; але кого я люблю, того люблю так, що життя віддам, а решту передавлю всіх, коли стануть на дорозі.

Люди рідко бувають такими, якими здаються. У вас настільки злодійський вигляд, що я впевнений: ви ні в чому не винні.

Я зрозуміла, що люди забудуть, що ти сказав, люди забудуть, що ти зробив, але вони ніколи не забудуть, що ти змусив їх відчути.

Всі люди навколо, всі вони чужі. Немає  близьких, немає  рідних, немає  важливих. Є просто ті, хто поруч, і ті, хто далеко. По суті, і ті й інші, є величезні відмінності. Але насправді вірити не можна нікому з них. І в цьому головна їхня схожість.

— Невже світ населений лише тиграми та крокодилами?
— Так, але тільки двоногі тигри і крокодили куди небезпечніші за всіх інших.

Не чекай багато від людей, а будь вдячний їм за посмішку, привітання, добре слово, розмову.

Люди зневажають не так порок, як слабкість і нещастя.

Є незвичайні люди, які роблять із друзями, як із сукнею: доти вживають, поки зноситься, а там і кинуть.

Життя як поштовий диліжанс. Люди сідають у нього, якийсь час їдуть разом, звикають один до одного. А потім рано чи пізно кожен виходить на станції. Двері диліжансу грюкають, і він їде. А ті, що розлучилися, ніколи більше не зустрічаються. Принаймні, у цьому диліжансі. Але хто сказав нам, що цей диліжанс останній? Можливо, десь там, за обрієм цього світу буде ще один.