У невтішних ситуаціях люди завжди шукають розради де тільки можна. І знаходять.

У душі кожної людини живе симпатія до своїх співвітчизників, гордість за свої звичаї, ніжність до рідної мови та рідної країни.

Я любив правду... А де вона?... Усюди одне лицемірство чи щонайменше шарлатанство, навіть у найчесніших, навіть у найбільших! Ні, людина не може довіритися людині.

Ніщо так не тішить людину, як заздрість інших людей.

Тільки дурень перемагає в житті, розумник бачить занадто багато перешкод і втрачає впевненість, не встигнувши ще нічого почати. У важкі часи наївність — це найкоштовніший скарб, це чарівний плащ, що приховує ті небезпеки, на які розумник прямо наскакує, як загіпнотизований.

Проблема ніколи не буває у дітей. Вони народжуються вченими. Проблема завжди у дорослих. Вони вибивають із дітей цікавість. Їх більше, ніж дітей. Вони голосують. Вони мають ресурси. Тому мої громадські комунікації здебільшого спрямовані на дорослих.

Коли людина все життя бореться зі своєю інакшістю, в якій вона не винна, з герметичною, непроникною, як підводний човен, нетерпимістю крихітного містечка, з самотністю нерозуміння, що є наслідком інакшості, коли він бореться за найменший знак прийняття відмінності і раптово знаходить когось., хто відчуває так само і також є втіленням всіх мрій і фантазій, то в нього виникає відчуття, що він торкнувся вічності.

Адже зовсім не важливо, як ти виглядаєш, все одно знайдеться людина, яка вважає тебе найпрекраснішою істотою на світі.

Люди, яких важко полюбити, якраз найбільше потребують кохання.

Познайомишся з людьми, а потім розпочинаються ускладнення.