Мені здається, що найкращий спосіб насолоджуватися миттю – не сумувати за минулим. Жаль тягнуть тебе вниз, тягнуть назад у минуле, коли тобі треба рухатися вперед. Тяжко і неприємно програвати в якійсь угоді, але ще важче і неприємніше страждати від почуття провини з цього приводу. Ми всі робимо вчинки, про які потім шкодуємо. Іноді вони здаються нам великими помилками, але пізніше, озираючись назад, ми бачимо, якими незначними були наші провини насправді. Жаль, що викликає почуття провини, може принести хіба що безсонні ночі. Але я переконаний: минуле є минулим. Його не можна змінити. І навіть якщо ти справді зробив щось не так, жалкувати вже пізно – треба йти вперед.

Ми всі припускаємося помилок. Ніхто не досконалий. Ні від кого не варто очікувати на ідеальність. Це дуже великий тиск, який запросто може нас роздавити.

Краще сто разів помилитися, повіривши в благородну казку, ніж відкидати все, намагаючись бути розумнішим за серце.

Поширена помилка оратора в тому, що він не ставить себе на місце людини, що сидить в аудиторії. Не дивиться він очима звичайного рядового глядача. Це варто робити хоч іноді.

Помилки є помилки. Однак ми навчаємось на них, і це цінно. За рахунок цього можна змінити своє життя.

Будувати припущення, не знаючи всіх причин справи, — найбільша помилка. Це може вплинути на подальший перебіг міркувань.

Перша помилка-то гаразд. Головне, щоб не стала останньою.

Найгірша помилка – відповідати емоціями на емоції опонента. Натомість — тверда, зважена відповідь.

Не можна весь час вигравати – це нікому не під силу. Скажімо так, якщо життя — автострада, весь час їхати у найшвидшому ряду не вдасться. І все-таки я категорично не бажаю робити одну й ту саму помилку двічі. На помилках потрібно вчитися, отримувати з них уроки та застосовувати отриманий досвід на практиці.

Ми люди. Ми робимо помилки. У нас є вади.