— На мою думку, ти все ускладнюєш. Смішно, що іншим ми даємо поради, яких не слідуємо самі.
- Хіба? Я так гадаю. А ще я боюся надто сильних почуттів. Точніше не сильних, а неконтрольованих.

Біль Хардіна був зовсім інший, але я завжди вважав, що безглуздо змагатися в нещастях.

Пошукайте що-небудь в аптечці. Втратив свідомість, залишилися лише почуття тонкі, ледве визначні.

Якщо щось не приносить грошей, то це нікому не цікаво. Все робиться продаж. Почуття продаються. Секс продається. Мої почуття не продаються. Мої думки не можна купити. Вони належать лише мені. Я не хочу дивитись фільми, творці яких мені щось продають.

Я зрозуміла, що люди забудуть, що ти сказав, люди забудуть, що ти зробив, але вони ніколи не забудуть, що ти змусив їх відчути.

Мені не краще і не гірше. Мені – ніяк.

— Я тут божеволію, а тобі, мабуть, наплювати!
— Мені не начхати. Я люблю тебе.

Хоч би як людину мучила спрага, хоч би як мучив голод, — вгамував їх і забув. Але чим Одинцю втишити неспокійне почуття серця? Є така їжа, але не кожному дано до неї доторкнутися.

Почуття не бувають дурними, вони лише іноді змушують нас почуватися дурнями.

Ми читаємо і вигадуємо вірші не тому, що це красиво. Ми читаємо і складаємо вірші, тому що ми представники людства, а людством рухають почуття. Медицина, юриспруденція, бізнес, прикладні науки - все це шляхетні заняття. І вони необхідні, щоб забезпечувати нам життя. Але поезія, краса, романтика, любов - це саме те, для чого ми живемо.