— Мені хочеться знати, що ти не прокинешся вранці і не відчуєшся... інакше.
— Я не можу тобі цього обіцяти. Ніхто не може. (Звідки мені знати, раптом твої почуття якось зміняться.
— Я не можу дати гарантій. Ніхто не може.)

Дивно, які різні почуття викликає у різних людях та сама музика.

Свідомість перейшла в серце, я вже не бачив і не чув – я відчував.

З самого раннього дитинства її жахало, що ніхто не знає про твої почуття, і незрозуміло — ніхто не може про них знати або нікому просто немає  справи.

Так само, як і тоді... Оточені багряними уламками листя, вони хотіли залишитися один з одним надовго. Але то були нездійсненні мрії...

Але час іде, час склеює людські почуття, поки вони не перетворюються на щось на зразок веселки. Сильна смуток стане слабшою, м'якшою; слабка печаль перетвориться на жаль, а жаль - на спогад: процес, який займає від року до трьох років, якщо все йде нормально.

Найглибше, найщиріше бажання – це бажання бути комусь близьким.

Важко відчувати теплі почуття до того, хто привселюдно накричав на тебе.

Почуття. Як часто ми обманюємо себе, думаючи, що можемо ними керувати. Поки одного прекрасного дня не трапляємося, захоплені зненацька гнівом, або заздрістю, або любов'ю. І тоді доводиться дивитися правді у вічі. А така правда — неможливо керувати своїми почуттями. Можна керувати лише тим, що ми у зв'язку з ними робимо.

Вибачте, але я не хочу бути імператором. Це не моя професія. Я не хочу кимось правити і когось завойовувати. Я хотів би допомагати всім, кому тільки можна – євреям, християнам, чорним і білим. Ми всі хочемо допомагати один одному, ми так влаштовані. Хочемо жити щастям інших, не їхніми стражданнями. Ми не хочемо ненавидіти чи зневажати один одного. У цьому світі є місце для всіх, земля багата і може прогодувати кожного. Дорога життя вільна і прекрасна, але ми збилися зі шляху. Жадібність отруїла душі людей, наповнила світ ненавистю, змусила нас страждати і викликала кровопролиття. Ми набрали швидкість, але замкнулися у собі. Машини дають достаток, залишаючи у злиднях. Наше знання зробило нас цинічними, а наш розум став жорстким та злим. Ми дуже багато думаємо і дуже мало відчуваємо: більше, ніж машини, нам потрібна людяність, більше, ніж розум, нам потрібна доброта. Без цих якостей життя буде сповнене насильства, і все буде втрачено. Літак та радіо зблизили нас. Сама природа цих винаходів вимагає від людини доброти, вимагає загального братерства та єднання всіх нас. Навіть зараз мій голосдосягає мільйонів людей у ​​всьому світі, мільйонів зневірених чоловіків, жінок і маленьких дітей, жертв системи, яка катує і садить у в'язниці невинних людей. Тим, хто може чути мене, я кажу:«Не впадайте у відчай!» Наші нинішні страждання – це лише конвульсії жадібності, відчаю людей перед людським прогресом: ненависть цих людей пройде, диктатори помруть, а влада, яку вони відібрали у народу, повернеться до нього. Не підкоряйтесь жорстким і грубим людям, які зневажають і поневолюють вас, які вказують вам, як жити, що робити, що думатиі що відчувати, що вас муштрують, ставляться до вас як до худоби, як до гарматного м'яса. Не підкоряйтеся цим безсердечним людям, людям-машинам з умами машин та серцями машин. Ви не худоба! Ви – люди!..