У смутку стаємо непомірно гордими. Створюємо видимість того, що ні в кого не потребуємо, хоч нам така важлива чужа рука на плечі.

— Ти й далі мене відвідуватимеш? — спитала вона. — Навіть потім, коли...
— Я приходитиму, поки тобі хочеться мене бачити.

Сум — це безглуздо. Я вибираю небуття. Це не краще, але смуток – це компроміс. А мені потрібне все чи нічого.

Присвяти своїм прикростям півгодини щодня і використовуй ці півгодини, щоб подрімати.

Ніщо не виснажує тіло і душу людей так, як виснажують тужливі думи. І ослабли люди від дум...

Старість не приносить мудрості, вона  лише дозволяє бачити далі: як уперед, так і назад. І дуже сумно буває озиратися на спокуси, яким вчасно не піддався.

Подушки віддано розділяють з нами смуток, нічого не вимагаючи натомість.

Одна дівчинка плаче. Жаль, я не можу до неї приєднатися.

Сум іноді буває єдиним щастям.

Мовчання телефону – найогидніше з усіх мовчань, коли у режимі очікування.