— Ми граємо з вогнем, панове. ЦРУ швидко змушує замовкнути тих, хто сує носа в їхні справи.
— Не хочу розчаровувати тебе, але ти вивчаєш жуків, слиз та какашки. Навряд чи тебе хтось замовить.
— Гей, дуже багато хто прагне моєї смерті!
— Навіть казати нічого не буду.
— Патрік Верона провів у цьому кабінеті більше часу, ніж я.
- За що?
- Зараз візьму його особисту справу. О, хвилиночку, тут написано: "Тебе це не стосується".
- Стоп! Стоп! Стійте! Ми маємо повернутися!
— Що в тебе сталося цього разу?
— Я забув носову хустку.
- Це шорти для душу.
- Шорти для душу?
— Для тих, кому нема чого приховувати, але він намагається!
— Я ніколи не помиляюсь у таких речах!
- Та ні, того тижня ти думала, що Рос збирається тебе вбити.
— Вибач, але ж неможливо було повірити, що він розповідає таку нудну історію, просто щоб розповісти.
Що з вами, люди? Чому у вас таке збочене виховання? Чому не можна просто сказати: Це коштує сто золотих монет? Чому треба обов'язково знайти чарівне яйце та постригти волосся на заду у велетня?
- Не мене шукаєш?
- Так, якщо ти жіночий туалет.
Емма, колись ти виростеш і станеш великою дівчинкою... як твій тато.
На одному з прийомів Марк Твен розмовляв з жінкою. Він мав веселий настрій, і він сказав:
— Ви чарівні.
Нелюбовна особа відповіла:
— На жаль, я не можу вам віддячити таким же компліментом.
Письменник засміявся:
— А ви зробіть, як я: збрехайте!
- Бабуся, а бабуся, чому в тебе такий великий хвіст?
— А це не хвіст, — сказав Сірий вовк і почервонів, — і взагалі ще в тебе молоко на губах не обсохло.
— А це не молоко, — відказує Червона Шапочка.
І вовк почервонів ще більше.