— Що дивного в жертві?
—... це жінка.
— Іноді я шкодую, що такий дар  дістався саме тобі.

Люблю вас. Просто у дуже рідкісній формі.

— Поводьтеся як слід, і житимете.
— Говоріть, як справжня протестантка.

Мені подобається говорити ні про що — це єдине, що я розумію.
(Я люблю говорити ні про що, батько. Це єдине, про що я щось знаю.)

Я пишаюся тим, що на моїй душі стоїть тавро рок—н—ролу!

Цілком можливо, сер, що скоро ви зможете оподаткувати це!

— Отже, що за стратегія?
— Ти посміхайся. А ти, Артуре, не посміхайся.

... будь—яке таємне багатство пахне так, що на цей запах швидко збігаються такі ж таємні та темні хижаки з гострими зубами.

— Ну все, вистачить з мене цього зухвалого балакуна... За борт його викинути з кінцем.
— Це Бард. Його звуть Бард.
— Звідки ти знаєш?
— Ну—у—у... я спитав його.

Якийсь час він носився з цією ідеєю, але потім її покинув. Носитися з ідеями взагалі стало головним заняттям його на третьому десятку.