Щось трупи розгулялися. На дощ, напевно.

Відкликані від своїх експериментів щодо досягнення найвищої насолоди, вони, безсмертні розумом, увійдуть сюди, у світ дощу та розчарувань.

Злякати невдачливість важко, боротьба з нею безглузда, як боротьба з відсутністю музичного слуху.

— Зав'яжи з опіумом, то він викликає бачення. Просто викинь його, поки він є — це спокуса. Скільки в тебе лишилося?

— Сім тонн.

— Сім тонн!?

— Так. Великий запас, правда Ада?

— Вітаю! Домоглася свого. Вхопила багатого, знаменитого.

— Ти безсоромна, доню. Я просто люблю його.

— Любиш, любиш. Багатих та знаменитих завжди люблять.

Все буде, варто лише розхотіти.

Ні, я розумію. Він через неї подвиг здійснив. Але коли це було? І одного разу. А чухає він весь час...

— Нас багато ріднить. І мене, і тебе. Нас.

— Так, мабуть. Якщо тільки виключити честь, совість та моральні підвалини. І любов до чистоти.

— Я закохався в істеричку.

— Я істеричка? Я не істеричка!

— Я сказав, що люблю тебе, а ти почула лише слово«істеричка».

— Я випустив твоїх демонів!

— Демони не беруться нізвідки. Якби я цього не хотіла, їх не випустив би ніхто. Я покохала тебе і захотіла, щоб ти побачив мене з усіма моїми демонами.