Ми з тобою лише два відлуння: Ти затихнув, і я замовчу. Ми колись з покірністю воску Віддалися фатальному променю. Це почуття найсолодшою недугою Наші душі терзало і палило. Тому тебе відчувати другом Мені часом до сліз важко.
За невкоханими людьми Любов іде, як привид. У словах кохання, у сльозах кохання Прозирає посмішка відродження, Посмішка відродження... І навіть легше, може бути, З такою усмішкою негасимою Бути нелюбою, але любити, Чим не любити, але бути коханою.
Але життя — дивна штука. Коли ти впав, то доля ставить перед тобою правильний поїзд, і якщо ти сильний, ти можеш сісти на нього. Завжди вір у себе... Завжди!