Життя дає багато тем для роздумів, але мало часу.

"Досвід, син  помилок важких..." Наш людський досвід - штука цікава. Він відповідає тільки питанням, як не можна робити, і ніколи не підкаже, як робити треба.

"Мамо, став борщ - тато йде!" — жартував я чотири роки, хоча тато останні три вже не приходив. Мама так сміялася, що навіть думала здати мене до дитячого будинку.

Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути.

Чи було таке, щоб дві мовчазні душі, такі несхожі, так підійшли один до одного? Звичайно, ми часто відчуваємо однаково, але навіть коли ми відчуваємо щось по-різному, ми все ж таки розуміємо один одного, хоч у нас немає  спільної мови. Нам не потрібні слова, вимовлені вголос. Ми для цього надто незрозумілі та загадкові.

Те, що у нас є молоток, ще не робить будь-якої проблеми цвяхом.

Не можна бути вірним на скільки відсотків, тільки на всі сто.

Наша судова система дуже ефективна, її ефективність лише іноді коливається через те, що важко щодня знаходити десяток-два людей, які не вміють читати та писати.

Що я робитиму через двадцять років? Я буду мертвий! Сумніваєтесь?

Це нормально, постояти за себе. Це нормально, подивитися комусь у вічі, наказати зупинитися і вимагати трохи поваги.