Щастя примхливе і непередбачуване, як метелик: коли ти намагаєшся його зловити, воно вислизає від тебе, але варто відволіктися — і воно саме опуститься просто в твої долоні.

Мене не цікавлять історії, які залишають глядача байдужим. Я хочу, щоб виходячи з кінотеатру людина думала:« Бедь- но, мені треба випити».

Іноді треба замовкнути, щоби тебе вислухали.

О, як морозно у січні,
Коли зручності у дворі!

Слухати музику можна лише закриваючи очі й обличчя (перетворившись на вухо і ніс), тобто влаштувавши нічну безмовність і морок — умови — передмірні. У ці умови нічного небуття починає втікати і набувати своїх форм — ставати космосом — досі безформний і неколишній хаос.

Не в силах нас ні сміх, ні гріх
звернути зі шляху відважного,
Ми будуємо щастя відразу всіх,
І нам начхати на кожного.

Немає потреби боротися за щось чудове. Потрібно лише звільнити все живе.

Хто у вірності не присягався ніколи, той ніколи її і не порушить.

Коли я маю вибір між нормою і безумством, я вибираю безумство.

Все змінюється. Змінюється життя. Змінюються люди. І начебто все добре. Але іноді так не вистачає старого... Того життя... Тих людей.