Небо з землею
З'єдналися в хисткому сплетенні -
Туман, що наплив з моря
Проникнув у квітучі крони
Сакури гірської.

Усього половинка кохання —
Кохання без відповіді, —
Але хіба вона  палає не яскравіше
Сліпучого сонця
У високому небі?

Груди стискаючи,
ногою відкинула покрив
заповітної таємниці -
о, як же густо-багряня
та потаємна квітка!

Довгі довгі пасма заструмилися
м'яким потоком.
Так і дівоче серце
Сокровенно-розпущене.

Хто сміє радити
Мені, крилатій,
Щоб я повільно, неквапливо
По кам'яних сходах
Вгору підіймалася?!

Як у колишні дні
Називала любов'ю
Всі біди світу,
Так нині всі радості
Смертю кличу.

Здригнулося серце,
Раптом стало садом,
Вшир роздалася
Моя кімнатка -
Від квітучих півонії.

Закохане серце
лютує,
Немов лев розлючений,
Але ніжності райський птах
Тут же, поруч.

Ось так, схилившись
над низьким столиком з книгою,
Ізойду любов'ю
І час до самої смерті
скоротаю.

Сказали мені, що ця дорога
Мене приведе до океану смерті,
І я з півдорозі повернула назад.
З того часу всі тягнуться переді мною
Криві, глухі манівці...