Ми — цивілізація хлопчиків-жартівників. Ми кричимо, що на череду напали вовки. А вовків немає  і близько. Це драма-голіки. Це спокій-фоби.

Нам все одно мало.

Колись я збираюся жити так, щоб робити щось хороше, а не просто не робити поганого.

То в повітрі щось таке гасає, то вам нездужає, то тисне втома. Батько знову напився. Дружина до вас охолола. Завжди знайдеться якесь виправдання, щоби не жити власним життям.

У цьому є свій кайф: мовляв, дивіться, я не такий, як ви, і мені начхати, що ви думаєте.

Деякі з нас народжуються людьми. Інші йдуть до цього все життя.

Я не злюся. Мені не сумно. Я давно вже нічого не відчуваю, окрім фізичного збудження.

Надмірна гордість демона - це і його слабкість.

Садити мене до в'язниці — це зайве. Наші закони та бюрократизм і так перетворили весь світ на чистий та безпечний виправно-трудовий табір.

Коли все руйнується – а воно руйнується завжди – мрійник повертається у світ.