смерть залишається смертю, навіть якщо обізвати її реінкарнацією із втратою пам'яті. І привабливіше від цього не здається.

- Не говори дурниць!
— Якби я їх не говорила, ви б їх, напевно, робили.

— Вам яку спочатку новину — хорошу чи погану?
— Погану, — одностайно вирішили ми, щиро сподіваючись, що хороша полягає не в тому, що погана тільки одна.

Сніг... він примудряється залетіти навіть у сни... навіть у літо, бо зима мені чомусь ніколи не сниться.

Жити, щоб вибрати. Не найкрасивішого, але найнадійнішого. Кому без сорому підкориться сильна і без побоювання довіриться слабка. Хто продовжить тебе і продовжиться в тобі.

Робити мені нічого – до хрипоти з дурнями сперечатися… розумний би з першого разу прислухався.

- Ти що образилася?
— Ні, просто взяла до уваги.

Жаліти треба не того, з ким розлучаєшся ти, а тих, хто йде назавжди... і бути готовим будь-якої миті розплатитися за рахунками совісті — що ти хотів сказати і не сказав, що міг зробити і не зробив...

Ну, що це за нерозумне жіноче прагнення подобатися всім чоловікам без винятку, навіть ворогам? Терпіти його не можу... але й перебороти не вдається.

Якщо гірше бути не може, то можна сміливо сподіватися на краще.