Спочатку просиш у борг, потім просиш милостиню.

Може сьогодні щастя мені посміхнеться. Щодня не доводиться.

Місяць хвилює море, як жінку.

Нехай вона  думає про мене краще, ніж я насправді, і я тоді буду справді краще.

А мій будильник – старість. Чому старі люди так рано прокидаються? Невже для того, щоб продовжити собі хоча б цей день?

Тепер не час думати про те, чого в тебе немає. Подумай про те, як би обійтися з тим, що є.

— Треба ж мені нарешті повезти!.. Ні, — сказав він собі. - Ти наругався над власним успіхом, коли зайшов так далеко в море.

Хотів би я, щоб це справді було сном. А втім, як знати? Все ще може обернутися на краще.

Ненавиджу, коли в мене зводить руку,— подумав він. — Власне тіло — і така каверза!

Двічі нічого не повторюється.