— Знаєш, коли люди співають?

— Коли немає  слуху та голосу?

— Коли вони щасливі!

— Ну добре, припустимо, ви не пам'ятаєте, як потрапили в літак. Але як ви вийшли звідти, ви мали пам'ятати?!

— Так! Пам'ятати повинен… але я не пам'ятаю…

— Я люблю тебе. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

— Але ж я вічно майну у тебе перед очима.

— Миготить. Мені це дуже хочеться.

От хто б не був - уб'ю і все!

У мене таке відчуття, що за цю ніч ми прожили ціле життя.

— Руку зламаєш!
— Сам зламаю, сам і полагоджу.

Пити треба менше! Треба менше пити!

— Що ви робите?
- Я йду.
— Ви ж шукаєте привід, щоб лишитися.
- Шукаю. Чи не знаходжу.
— А я не можу знайти привід, щоб затримати вас. Що робити?

Арія московського гостя!

— Мені тридцять шість років, між іншим.
— Це безтактно з твого боку нагадувати мені про мій вік.