— Я все ще незаймана.

— Ви вагітна.

— Чорт, знову!

— Е—е, ви куди? Це моє ліжко!

— Ти б хоч газету поклав, якби твоя. Власник клятий!

— Що це у вас?

— А, це болезаспокійливі.

— У вас нога болить?

— Ні, вони просто смачні. Хочете спробувати?

— А як зазвичай святкують без героїну?
— Зазвичай тортом.
— Тоді давайте ширнемось тортом!

— Хай буде на вашу думку. Непорочне зачаття.
— І що ж мені робити?
— Очевидно! Створювати релігію!

— Жінка, якій ти допоміг, заразив її вірусом.
— Ні, вона  вилікувалась. У мене дар.
- Дар  - це ювелірна прикраса та гроші, а в тебе герпесний енцефаліт.

Як можна сказати, що надії немає, якщо не знаєш, чому її немає.

— То що ж ви такі спокійні?
- Я або вмираю, або ні. Не те, що я хотів би померти, але переживання нікого ще, начебто, не вилікували.

Те, що людина складається з тобою в спорідненості, це не робить її особливою, гіднішою за інших.

— Я не намагався вбити себе.
- Ні, звичайно. Ти хотів зарізати стінку.