- Який план дій?
— Пропоную напитися.

Спроби приховати біль минулого не допоможуть зцілити рани.

Головне не в тому, щоб робити те, що тобі подобається, головне в тому, щоб робити це з тим, кого любиш.

Якось я відчула себе такою маленькою серед безмежної природи. Я вже вміла читати, рахувати, писати, але не могла знайти свого лисеня... Він мав бути десь тут.

Ось піаніно. Клавіатура починається та закінчується. Клавіш лише 88. Вони не нескінченні. Ти нескінченний, і нескінченна та музика, яку ти витягуєш із клавіш. Мені це подобається, тільки так я можу жити. І ось я спускаюся трапом і бачу нескінченну кількість клавіш. Мільйони та мільярди! І їм немає  кінця та краю! А якщо клавіатура нескінченна, то ти не зможеш творити на ній музику. Ти сів за свій рояль, це рояль Бога... Тисячі вулиць. Просто голова кругом іде! Як вибрати одну вулицю? Одну жінку? Один будинок? Один клаптик землі? Один краєвид за вікном та один шлях до смерті? Ти можеш виплеснути своє щастяза борт корабля, але межі роялю цього не дозволять! Я навчився жити у цих межах. Суша – надто велике судно для мене. Занадто довга подорож. Занадто красива жінка. Занадто сильні парфуми. Цю музику я не вмію грати. Я ніколи не зможу зійти з корабля.

— Основний принцип мого існування — служіння гум... гум... гуманістичним ідеалам людства.
- Молодець! Пишаюся тобою. Бери дівчаток, дуй у кіно.

Ми ті, ким ми є. Не можна судити про книгу з обкладинки, але можна за першими розділами. І точно по останній.

У цьому кільці моя душа, і кожному, крім мене, воно принесе нещастя.

— А ці російські ракети є безпечними?
— Ну, безпечні настільки, як це можливо для народу, який подарував нам Чорнобиль.

— Гаррі, стривайте, вже сутеніє! Я не можу дозволити вам тинятися в такий час біля замку одному!
- У такому разі - приєднуйтесь, сер!