— Я просто не можу зрозуміти! Що, побачення має на увазі спільний вигул родичів?
— Та ні, мене вигулювати не треба. Я зараз на колесо машини пописаю, потім з калюжі полакаю і можете мене везти додому.

- Як спалось?
— Як п'яне немовля.

Не покидай, не покидай мене, я згорятиму.
Буду весь час проживати день, коли ти пішов. Якщо не обернешся і не подивишся,
Я згорятиму наче тріска... Я взула свої черевики, прийди та зав'яжи шнурки.

Найбільше ми боїмося не своєї невідповідності, найбільше ми боїмося своєї непомірної сили. Нас лякає наш блиск, а не наш морок. Бути маленьким та скромним – не найблагородніша роль. Незначність нікого не надихає, навіть якщо вона  зручна оточуючим. Ми хочемо блищати та сяяти. Не тільки деякі з нас, але й кожен. А навчившись сяяти, ми несвідомо спонукаємо всіх оточуючих. Коли ми звільняємось від своїх страхів, ми автоматично звільняємо інших...

Якщо дме штормовий вітер, немає  сенсу плисти проти течії.

Кейсі, мені складно це сказати, у мене все виходить не так. Я багато думав і дещо зрозумів, Кейсі. Справа в тому, що, прокинувшись сьогодні вранці і побачивши у вікні сонце, я одразу подумав про тебе. Кейсі, ти не повинна ховатись у клініці, ти маєш вийти звідти. Кейсі, мені все одно, що ти вважаєш себе дивною; коли я поряд з тобою, мені хочеться співати, ти чудова. Останні кілька тижнів я поводився як ідіот, а зараз мені хочеться бути поряд з тобою і сказати тобі, яка ти красива, і сунути тобі руку в труси... Ні, Боже... і... і я люблю тебе!

Хіба це не мрія, коли платять за те, що ти любиш робити?

— Вас, мабуть, дивує, чому я в кайданках?
— Я щойно з люкса, де гість лежав у ванні, повній майонезу, в собачому нашийнику...

— Я їду до Китаю.
— Тобі так не подобається наша компанія?

Найважливіші у житті рішення не бувають легкими.