Люди не люблять визнавати свої помилки.

Забезпечувати комусь райську насолоду - це і є пекельні муки.

Ти зустрічаєш жінку свого життя, а потім... Бац... Все летить до біса...

— Кличте мене Донателло. Мене назвали на його честь.
— На честь черепашки-ніндзя?
— На честь скульптора епохи Ренесансу...

- Подружки у вас немає?
— Подружки не моя сфера, вибачте, Джоне.
- Мм зрозуміло. А дружок є?
-...
- Це тепер нормально.
- Сам знаю.
— То дружок є?
- Ні.

— Оленько, ти англійську пам'ятаєш?
- Сподіваюся. Шекспіра я в першотворі читала.
- Що ви говорите! Ось що означає освічена людина! Я теж колись знала закордонно. У мене навіть був знайомий француз із Одеси.

Хто б міг подумати, що шлях до смерті може бути таким кайфовим! А шлях до смерті — це життя.

Гей, сміливець, не нарікай на долю,
Не звинувачуй у своїх гріхах іншого.
Ти озирнися, побач свою провину,
Всі біди від тебе самого.
Ти не від тіні своєї страждаєш.
Що ж ти зробив, що не побачив дороги?
Що ж ти посіяв, щоби зібрати інший урожай?
Твої вчинки народжуються з душі та тіла.
Вони, як діти, прийдуть потім і схоплять тебе за поділ.

Ну, ти мене дістав! Акуна матата, мазофака!

Знаєте, іноді уривок якоїсь мелодії, іноді окремий звук, якийсь запах, смак чогось, здатний перенести нас у далеке минуле.