Ми бачимо лише те, що хочемо бачити. І віримо у те, у що хочемо вірити. І це діє. Ми так часто брешемо собі, що через якийсь час самі починаємо вірити. Ми так часто заперечуємо, що іноді не можемо розпізнати правду, навіть коли вона у нас перед носом. Іноді реальність непомітно підкрадається і кусає нас дуже боляче.
— Повстань і повставай знову, доки левами не стануть агнці... мій батько віддав за це життя.
- А що це означає?
— Це означає, що ніколи не здаватися.
- Будеш красивою, знайдеш чоловіка! Кетут все влаштує!
- Я приїхала не за цим! Мені чоловік не потрібен.
- Ні! Чоловік потрібний усім!
— Є тільки одна людина, на яку ти зможеш покластися.
- Я думав, нас двоє.
– Що, чорт забирай, за«кленовий сироп»?
- Як звучить, так і є. Це місцева тема.
- Ні, Кевін, це тема«Заклеймимо повію». А я не повія, і не збираюся бути затаврованої кимось на ім'я Чак Клейтон, вибачте. Він реально вважає, що це зійде йому з рук? Він не знає, хто я? Я переріжу гальма на його суперфалічному символі.
– Або можемо піти до директора Візербі.
- Настукати на сина тренера? Капітана футбольної команди та золотого хлопчика школи Рівердейл?
– Або я можу викрити його на сторінках«Синьо-золотий». Так, так і зроблю.
- Ніговориш як справжня хороша дівчинка, завжди наступна правилам. А я не дотримуюся правил! Я їх встановлюю! А коли треба порушую! Хочеш допомогти мені помститися Чаку, Бетті? Супер, але тобі краще бути готовою увійти до повної темряви без жодної зірки. Що скажеш, ти у справі чи ні?
- Ти вдарив купідон!
- Я вдарив гондона! (- Ти вдарив купідону!
- Тому що він козел!)
Вік ні про що не каже. Як серйозна особа не говорить про наявність розуму.
Але коли руйнується життя, коли ламаємося ми самі, наука безсила... і жодні правила не допоможуть, ми маємо все це відчути...
Чоловіки – як місця на парковці: всі добрі вже зайняті, залишилися лише для інвалідів.
Коли випадає сніг і дмуть білі вітри, самотній вовк помирає, але зграя живе.