Чекай несподіваного, і ніщо не застане тебе зненацька.

Бути монстрами дуже просто. Попробуймо бути людьми.

Ану не шикай! Тобі заборонено шикати!

- Двох черепах заарканив?
- Так, двох морських черепах.
— А де взяв мотузку?
— Сплів із шерсті... зі спини.

Хороші люди закінчують у пеклі, бо не можуть пробачити себе.

Вам доводилося милуватися Матрицею? Її геніальністю... Мільярди людей живуть повноцінним життям... уві сні. Знаєте, адже перша Матриця створювалася як ідеальний світ, де немає страждань, де всі люди будуть щасливі. І повний провал. Люди не ухвалили програму, всіх довелося знищити. Приємно думати, що не вдалося описати ідеальний світ мовою програмування, щоправда, я вважаю, що людство як вид не сприймає реальність без мук та злиднів. Тобто утопія — лише іграшка, якою до пори тішився ваш примітивний розум. Тож Матриця стала такою. Відтворено пік вашої цивілізації. Саме вашої цивілізації, адже коли машини почали думати про вас, виникла наша цивілізація. Так, власне, і стався переворот. Еволюція, Морфеус, еволюція. А люди – динозаври. Подивіться у вікно. Це — занепад людства. Ми вже тут господарі, Морфеусе. Майбутнє – за нами.

А потім цей момент настає: мить, коли дихання сповільнюється. І з кожним видихом ти випускаєш весь свій запас кисню. І все завмирає: серце, легені, і, нарешті, мозок. І все, що ти відчуваєш, чого бажаєш і що намагаєшся забути - меркне. А потім, раптово, ти знову даєш тілу повітря, ти даєш йому життя.

Звичайно, колись був чудовий, чудовий час для всіх нас. Може, воно нам усім наснилося... Я заплющу очі і бачу його... все цілком... Може, ми всі тоді заблукали в житті.

— Куди поділися овочі? Всі їдять лише хліб та м'ясо, а навколо повно їстівних ягід та листя. Де фрукти, де салат? Де він?
- Салат?
— Щоб я їв листя?
— Листя ми використовуємо в інших цілях, але потім ти їх точно їсти не захочеш!

— Ви не мали рації.
— Чому люди кажуть це із таким задоволенням? Це дуже ранить, чи знаєш.