— А що пентхаус був зайнятий?
— Це просто кімната, люди у черзі стоять, мріючи потрапити сюди.
— І до смерті мріють вибратися звідси.

Ти – мій привід бути кращим.

Хоч би як людина любила самотність, без друзів дуже важко. Навіть напитися нема з ким...

— Я не можу без Вас жити... Я люблю Вас... Кожен... Кожного зайвого дня без Вас втрачено... Я живу в очікуванні... В очікуванні, що все зміниться... Пронесеться низка безглуздих днів, і одного разу я насмілюсь... Одного разу, я знайду в собі сили... і почую у відповідь«так»... Одного разу, я зможу сказати:«Будь... Моєю Дружиною...»
— І у відповідь почуєш: я згодна...
- Так?...
- Так...

Ти можеш вдавати, але будь обережна, бо хтось може вдавати перед тобою.

Заради посвідки на проживання я готовий на все. Дай фотоапарат. У нас медовий місяць, і ми повинні посміхатися, як ідіоти.

Кохання не раціональне, закохуються шалено, розуму там робити нічого.

— Система має загинути.
- А чому?
— Тому що будь-яка система має загинути. Найкраща система – це відсутність системи.

Це, мабуть, дуже зручно, отак от, у темряві, тупотіти ногами, свистіти. Начебто і себе показав, і ніхто не побачив.

Отже, коли ти жив, ти ні для кого нічого не робив і тебе це не хвилювало, а тепер ти вмираєш і прагнеш допомогти фактично незнайомцю, що означає, що в смерті ти кращий, ніж у житті, і світ буде кращим, бо я тебе не врятував.