- Привіт Люк. Я мер Кобблпот. Чому ти не граєш із іншими хлопцями?
— А раптом я їм не сподобаюся?
- Як ти дізнаєшся, якщо навіть не спробуєш. А якщо й справді не сподобаєшся, почекай, поки вони відвернуться, і зіткни їх зі сходів.
— Хто вона?
- Вона фея. Казкова фея.
— І що мені з нею робити? Із феєю?
- Я віддаюся за золоті монети.
Ми з Ітаном просто друзі. Єдина його відмінність від моїх подружок у тому, що він може вбити павука та налаштувати мій магнітофон.
Страждання завжди залишають шрами, страждання переслідують нас, змінюють наше життя, страждання все змінюють. Але, може, так і має бути. Все те, через що нам довелося пройти, змушує нас рухатися вперед, підстьобує нас. Напевно, ми маємо змінюватися, щоб рухатися далі.
— Якщо я почую пастку, то прострілю тобі череп! Чи справедливо?
- Мені подобається.
- Прямо як мої батьки.
Новий день – новий світ. Потрібно діяти.
Коли існуючі закони що неспроможні стримати соціальний розброд і непокору, слід запровадити нові закони, щоб зберегти порядок. Альтернатива - анархія.
Пацани - ріжуть, баби - стріляють, діти - бутузят, дорослі - розумом міряються! Ось справжнє поле бою – сіра речовина.
Немає у світі ідеальних людей, є ідеальні наміри.