— А от скажіть, хто вам більше подобається в серіалі Star Trek — Пікард чи Кірк?
— Ну, що за питання?! Кірк!
- Здорово! Людина, яка може ***ати зелену тварюку і зруйнувати цивілізацію всього за шістдесят хвилин — викликає повагу.
— Скільки я показую пальців?
- Чотири?
- Скажи два.
- Два?
- Чудово, вставай. Давай. Валі на полі. І захопи ключку.
— Клянуся честю, мені не до душі ця безглузда війна, в якій французи власне вбивають і калічать французів. А власне, через що? Через що? Чому я повинен вбивати цих єретиків-гугенотів всі злочин яких полягає тільки в тому, що вони співають французькою псалми, які ми співаємо латиною, а? Набридло все, додому хочу, все.
- Отже, ви віддаєте перевагу бійці домашній затишок? Чи не постаріли ви, милий Портос?
— Ні, я просто порозумнішав.
Ми люди. Ми робимо помилки. У нас є вади.
Знаєш, Мотя, у житті не все виходить, як нам хочеться.
— Куди ви, містере Гендальф?
— Скласти компанію єдиному, хто зберіг тут залишки розуму.
— Це ж кому?
- Самому собі.
— Я більше не чую лопати за стіною... Ти допоможеш мені?
- Допомогти з чим?
- З усім. З усім цим хаосом, грібаним життям, бізнесом... Я знайшов тебе, а ти знайшла мене — ми допоможемо одне одному.
- Ми - люди. А коли людям щось дуже треба, вони брешуть.
- Чому?
— Наприклад, так можна стати президентом.
А ворога треба розуміти. Адже війна — це не просто хтось кого перестріляє. Війна це хто кого передумає.