Я не чарівник я тільки навчаюсь...

Супером я не хотів бути, та й герой з мене ніякий. Але коли твій найлютіший ворог загрожує твоїй дівчинці, то хочеш не хочеш, а супергероєм, сука, станеш.

- А ти з мамою не сваришся?
- Не було можливості, мама померла, коли я був немовлям.
- Вибач, я не хотіла.
- Нічого... ми потім з нею поспілкувалися. І, так, стосунки у нас добрі.
- Що?
- З нашою роботою - смерть не завжди кінець.

Неможливо дістатися до вершини харчового ланцюжка, не наживши собі ворогів, які хочуть стягнути тебе вниз.

Напевно, ти з тих дівчат, які використовують самознищення як захист. Притому, що насправді можеш сказати, навіть не дивлячись, скільки мужиків на тебе зараз таращиться.

Ми всі помремо і гнитимемо в землі. Але наше ім'я  житиме. Воно залишиться у віках. Не твоя честь і твоя слава, а честь сім'ї.

Деякі речі не забуваються.

Ах, навіщо я такий уродився,
Або задарма я небо копчу,
Мене дівчата добрі не люблять,
А поганих я і сам не хочу.

— Досить про мене. Що новенького?
— Ну... Абегайль виставила мене, я живу у батька, а наш предок убив Лінкольна.
- Чудово!

— Бач ти, ось яке колесо! Що ти думаєш, доїде те колесо, якби сталося, до Москви чи не доїде?
- Доїде.
— А до Казані, я думаю, не доїде?
— До Казані не доїде.