Зробленого не повернеш. Ну а далі будь, що буде.

Я смішний. Але хіба можна стратити людину за те, що вона смішна?

Ми всі робимо помилки … Якщо ми не можемо змиритися, як нам жити далі?

— Навіщо ти впала? Чому захотіла бути однією з нас?
- Ти це не всерйоз.
- Ні? Купа жалюгідних виродків, розгублених, зляканих, тільки й думок - пожерти та на сортир.
- Не знаю. Є ще відданість, вміння прощати, любов.
- Біль.
- Шоколадний торт.
- Почуття провини.
- Секс.
- Так, тут твоя взяла.

Це шампанське таке п'яне, виявляється.

— Згідним ірландцям та королю потрібна смерть однієї людини. Чому він?
— А ти питав, чому у Франції?
- Так.
- Так треба.
- А чому я?
- Так треба.

Усі батьки спотворюють дітей!

Ми самі створюємо майбутнє, називаючи його потім долею. Найпростіший спосіб вибрати свій шлях – сказати, що це доля. Але врешті-решт ми всі живемо з нашими рішеннями. Не важливо, хто стоїть у нас за спиною.

Не можна завжди бути подаючим надії, рано чи пізно потрібно їх виправдовувати.

Хто робить добрі справи, той розгладжує зморшки.