Любов завжди залишає слід.

Люди мають дивну звичку ставитись до речей як до людей. Але їм ще належить дізнатися, що поки речі цінуються дорожчі за людське життя трагедії, як і раніше, сходитимуть з конвеєра.

— Що ж трапилося з любов'ю, яка мала тривати вічно?
— Вічні тепер тривають не так довго як раніше.

Хіба можливо щастя за рахунок нещастя інших?

— Ніби не хочеш їсти?
- Ні, я на особливій дієті.

— Що буде, якщо я запрошу твою сестру на побачення?
- Її хлопець зламає кожну кісточку у твоєму тілі. Всього-навсього.

— Хвилюєтеся?
- Так.
- Перший раз?
- Ні, я хвилювався і раніше.

Як згадаєш про мене, посилай мені промінчик тепла і світла, а потім одразу забудь...

Швидше зганьбимося, швидше забудемо.

Ні! Не треба зі мною говорити! Ви лізете все мені розповідати, і я завжди мушу вас слухати, а я не люблю розмовляти. Про тих, хто мовчить, думають, що вони люблять слухати… Але я мовчу, щоб мене дали спокій.