Боги дарували нам дві речі, які прикрашають наші дні від народження до смерті. Насолода переспати з жінкою, яка хоче з тобою переспати. І задоволення вбити чоловіка, який хоче тебе вбити.

— А Б сиділи на трубі, А впала, Б пропала, хто залишився на трубі?
- В. Очі!
- НКВС! Допустимо, проходь на хазу.
— Я прийшов повідомити, що на межі повного провалу. У мене в контракті тортури згадані як форс — мажор. І тому я тут.
— Що ви провали, справа неприємна. Допити, пасатижі, бензопила, бігуді...
— Бігуй?!?
— Волосся на дупі дибки встає!

— Навіщо ви прибули до Порт-Рояля, містере Сміт?
— Тільки не бреши!
— Ну, я зізнаюся. Я маю намір реквізувати корабель, набрати людей на Тортузі, щоб робити розбій на потребу моєї чорної душі.
- Я ж сказав - не брехати!
— Здається, він і не бреше.
— Будь це правда, він би нам не сказав.
— Тільки б не знав, що істині ви не повірите.

- Ти будеш відповідальний за мою смерть, сволота!
- Ні. Мене змусили люди зверху, звинувачувати треба 340 людей, а не мене.

Звідки я могла знати, що моє серце, яке зупинилося заради помсти, заново заб'ється заради кохання?

Щасливого Судного Дня!

Коли я був нещасливий, я спав, я мріяв. Але люди не люблять, коли мріють. Вони вам дають стусаном під зад, щоб повернути вас у реальність. На щастя, мій сон був міцніший за їхні удари, і я від них ухилявся уві сні.

— Ти віриш у кохання з першого погляду?
- З першого? Ні, це дуже просто. Я вірю, що треба придивитися уважніше.

- Мені було добре.
- Правда? БУЛО добре чи й зараз добре?... А якщо й зараз добре, навіщо розлучатися?

Сеньйоре, все моє життя без залишку належить Вам.