Та в самому факті життя вже є сенс. А в тому, що ми живемо на цій планеті, закладено інший зміст. І в тому, що живемо серед собі подібних, таїться ще один сенс. Ну і таке інше. Кричати, що життя позбавлене сенсу просто несерйозно.
Ні смерть, ні душевні чи фізичні муки що неспроможні породити такого розпачу, яке викликає втрата своєї індивідуальності. Звернувшись у ніщо, ми знаходимо забуття ; але усвідомлювати себе існуючим, водночас знаючи, що ти позбавлений власного«Я» і більше не є єдиним і неповторним, чимось відмінним від інших, — ось він, істинний апофеоз жаху.