... Вирвати найкращі сторінки з історії своєї душі і роз'яти по кільцях той ланцюг, що з століття в століття магічно пов'язує серця, що б'ються в унісон?

Після закінчення опери його світлість голосно аплодував. Тільки Вольфганг не міг зрозуміти, чи радіє архієпископ, що опера скінчилася, чи вона йому справді сподобалася.

А знаєш, за що я найбільше любив твою маму? Вона  завжди допомагала мені знайти світло у темряві.

Ось, подивися, я не загинула без тебе, стала сильнішою і тепер поставу тримаю не тільки на фотографіях.

Злидні вповзає через двері, а кохання влітає у вікно.

… я справді не терплю свою рідню. Це тому, мабуть, що ми не виносимо людей з тими ж вадами, що в нас.

Щоправда, це чудова, але водночас і найнебезпечніша річ. А тому до неї треба підходити з великою обережністю.

То що ж краще — не шукати вночі,
крадучись, як пантера, іскру правди?
Чи знайти її, обпектися і зрозуміти,
що треба все одно її шукати?

У тебе таке обличчя, ніби всі мої шафи вже забиті твоїми коханцями. І тепер ти намагаєшся збагнути, як би делікатніше пояснити мені цей сумний факт.

Коли люди покочуються зі сміху завдяки вам, це ж здорово, і потім це як наркотик: чим більше сміються, тим більше хочеться їх смішити.